Звичне кохання

 Серце, що любить, м'яко і чуйно. А от якщо ви з диявольською завзятістю домагаєтеся чогось, ви мимоволі перетворюєтеся на жорстокого й байдужого грубіяна. Якщо ви потребуєте людей, хіба можете ви їх любити? Ви можете лише використати їх. Якщо без вас я не можу бути щасливим, мені необхідно якось вас використати, якось вами маніпулювати, знайти спосіб взяти над вами гору. Я не можу відпустити вас на волю. Полюбити людей я зможу лише тоді, коли вижену їх зі свого життя. Втративши потребу в людях, ви ніби переноситеся в пустелю. Вас охоплює почуття самотності та страху. Але варто трохи потерпіти, і ви з подивом виявляєте, що самотність тут зовсім ні до чого. Це не самотність; це – усамітнення. Пустеля розквітає. Рано чи пізно, але ви зрозумієте справжню природу любові, Бога, зрозумієте навколишній світ. Але спочатку відмова від наркотиків буде дуже болючою – хіба що ви дуже добре все розумієте чи багато вистраждали. Страждання – велика річ. Тільки неабияк помучившись, людина може усвідомити, як набридло йому це заняття. Страждання можна використовувати як засіб знищення цих. Більшість людей продовжує мучитися.

Духовність - це усвідомлення, усвідомлення, усвідомлення, усвідомлення, усвідомлення. Коли ваша мати на вас сердилась, вона не скаржилася на себе - вона скаржилася на вас; інакше вона б не гнівалася. І ось я роблю велике відкриття: якщо ти, мамо, сердишся, значить, не маєш рації ти. Так що вгамуй свій гнів. Зупинися та заспокойся. Якщо я в чомусь не маю рації, то зможу розібратися в цьому без твого гніву. Зовсім ні до чого, щоб він якось впливав на мене.

Ось що кумедно: якщо я зможу не розсердитися на мого співрозмовника, я зумію об'єктивно поставитись і до себе. Тільки дуже свідома людина може відмовитися від гніву та почуття провини та сказати: «У тебе напад люті. Дуже шкодую. Я не маю жодного бажання ще раз тебе рятувати. Я відмовляюся почуватися винним. Хоч би що я зробив, я не збираюся себе за це ненавидіти. Адже саме в цьому є суть провини. Яким би не був мій вчинок – правильним чи невірним, – я не збираюся засмучуватися і займатися самобичуванням. Я готовий проаналізувати власні дії, переглянути їх, готовий визнати: якщо я не мав рації, значить, я перебував у несвідомому стані». Будучи у свідомості, людина не може зробити поганий вчинок. І мають рацію богослови, коли стверджують, що Ісус був не здатний на зло. Для мене ці слова сповнені глибокого сенсу: просвітлена людина не може чинити зло. Просвітлена людина вільна. Ісус був вільний і тому не міг чинити зло. Але якщо ви здатні на недобрі вчинки, то ви невільні.