Свобода від ілюзій

 Мені здається, егоїзм - це один із проявів наймогутнішого нашого інстинкту - інстинкту самозбереження. Хіба ми можемо добровільно вибрати безкорисливе служіння людям? Це все одно, що вибрати небуття. Як би там не було, я кажу вам: перестаньте мучитися докорами совісті через те, що ваші вчинки егоїстичні; усі люди однакові. Одного разу одна людина – не християнин – висловила жахливо гарну думку про Христа: «Ісус так добре почував себе серед грішників, оскільки знав, що сам такий самий, як вони». Ми відрізняємося один від одного (наприклад, від злочинців) нашими вчинками - або відсутністю таких - але не тим, чим ми є насправді. Єдине, що відрізняє Христа від простих смертних, - те, що він не спав, інші спали. Подивіться на людину, яка виграла в лотерею. Хіба він каже, що радий не за себе, а за свій народ? Не говорить. Тому що йому пощастило, нарешті пощастило. Він виграв у лотерею, виграв головний приз. Але чим тут пишатися?

Коли ви дізнаєтеся про щось нове, ви робите те, що вам вигідно. Крім того, вам просто пощастило. Чим тут пишатися? Хіба ви не бачите, що хизуватися добрими справами безглуздо? Біблійний фарисей зовсім не злий. Він дурний. Він ні про що не замислюється. Хтось колись сказав: Я ніколи не думаю. Якщо я про щось задумаюсь, я забуду, як жити далі».

Отже, якщо подумати, стає ясно, що пишатися, загалом, і нічим. Який у такому разі напрошується висновок, якщо говорити про людські взаємини? Це залежить від того, на що ви скаржитесь. Ось ображений юнак: його зрадила кохана. А чого він чекав – чогось найкращого. Коли маєте справу з егоїстами, чекати треба найгіршого. Він обожнював свою дівчину - і опинився в дурні. Він думав, що вона казкова принцеса, думав, що люди добрі. А вони зовсім не добрі. Вони злі - такі ж злі, як і ви, молодий чоловік. Злі, розумієте? Вони сплять і ви теж спите. І як, на вашу думку, що їм усім потрібно? Те саме, що й вам – задовольнити власні інтереси. Ви бачите: жодної різниці. Уявіть, яка це свобода: вам більше ніколи не доведеться розчаровуватися, не доведеться переживати аварії надій та ілюзій. У вас більше не буде відчуття, що вас зрадили. Або відкинули. Хочете прокинутися? Бажаєте бути щасливим? Вільним? Тоді позбавтеся ілюзій. Дивіться правді в обличчя. Якщо ви зможете побачити себе самого наскрізь, то і душі інших людей будуть вам видно як на долоні. І тоді ви зможете полюбити своїх ближніх. Інакше у вас у душі завжди будуть тіснитися помилкові уявлення про світ, нездатні витримати випробування життям.

Можливо, вас вразить той факт, що всі люди – за винятком дуже небагатьох неспанців – схильні до того чи іншого типу егоїзму. А це говорить про те, що причин для зневіри немає і бути не може. Якби ви завжди відкрито дивилися в обличчя реальності, ви ніколи б не розчаровувалися. Але ви волієте дивитися на світ крізь рожеві окуляри; ви вважаєте за краще не бачити людей такими, якими вони є, оскільки не бажаєте знати правду про себе. Тепер ви за це розплачуєтесь.

Дозвольте, я розповім вам про один випадок. Якось мене запитали: а що таке просвітництво і на що схоже пробудження? Схоже, воно ось на що. Уявіть собі бродягу, що блукає вулицею в пошуках ночівлі. Він насилу випросив у когось скоринку хліба на вечерю, і тепер іде вздовж набережної. Мрячить дрібний дощ, і бідолаха мерзлякувато кутається в жалюгідні лахміття. Він уже облюбував собі місце для сну, але раптом прямо перед ним зупиняється «роллс-ройс». З машини виходить молода красуня і звертається до волоцюги: «Бідний мій, ви збираєтесь переночувати тут, на набережній?» "Так", - відповідає бродяга. «Це нікуди не годиться, – каже вона. Давайте поїдемо зі мною - у моєму будинку на вас чекає смачна вечеря та м'яка постіль». Вона домагається його згоди. Волоцюга сідає в машину, і через деякий час вони під'їжджають до розкішного особняка, довкола якого розбитий чудовий парк. Назустріч виходить слуга, і молода леді каже йому: «Костянтине, проведи, будь ласка, цю людину до слуг і простеж, щоб з ним обійшлися як годиться». Костянтин точно виконує розпорядження господині. Лягаючи в ліжко, юна леді згадує свого гостя. Вона накидає на плечі якийсь одяг і нечутно пробирається до приміщень, де сплять слуги. З кімнати волоцюги пробивається вузька смужка світла. Тихо постукавши, дівчина відчиняє двері і бачить, що гість не спить. «Щось не так, друже мій? - Запитує вона. - Вас погано погодували?» «Я ще ніколи так добре не вечеряв, пані». "Вам не холодно?" "Зовсім не холодно". «Можливо, вам нудно одному? - Запитує вона. - Не могли б ви трохи посунутися? Красуня підходить ближче, він рухається і падає у річку.

Ха! Не очікували? Просвітлення! Просвітлення! Прокидайтеся. Тільки коли ви будете готові до того, щоб ілюзії поступилися місцем справжньому, а бажане - дійсному; тільки тоді у вас з'явиться шанс знайти щось справжнє. І тільки тоді ваше життя нарешті стане осмисленим і прекрасним.

А ось історія про старого Раміреса, який живе в замку на високій горі. Одного разу він подивився у вікно (він паралізований і не встає з ліжка) і побачив свого ворога – такого ж старого, як він сам. Спираючись на ціпок, ця людина повільно й болісно піднімалася вгору. Години за дві з половиною він буде нагорі. Рамірес нічого не може зробити: у замку нікого немає, у вихідних слуг. І ось ворог відчиняє двері і, виймаючи з кишені пістолет, каже: "Нарешті ти в моїх руках". Рамірес щосили намагається відмовити непроханого гостя від його страшного наміру: «Та гаразд, Борджіа, ти не вистрілиш. Ти ж бачиш - я вже не та людина, яка колись над тобою знущалася, та й ти вже не юнак. Кинь пістолет! «О ні, – відповідає його ворог. - Твої мови не зможуть перешкодити мені довести до кінця богоугодну справу. Я прагну помсти, і ти безсилий щось зробити». «Дещо я ще можу!» - вигукує Рамірес. "І що ж?" «Я можу прокинутися», – каже Рамірес. І він справді прокинувся! Ось що таке просвітлення. Коли хтось каже вам: "Ви безсилі щось зробити", сміливо відповідайте: "Я можу прокинутися!"

І життя перестане здаватися вам кошмаром. Прокидайтесь!

Якось мене запитали – як ви думаєте про що? - чи зійшло просвітлення на мене самого. І як ви вважаєте, що я відповів? Яке це має значення!

Бажаєте отримати більш докладну відповідь? Тоді слухайте: Хіба я можу це знати? Хіба можете це знати? Яке це має значення?" Вам уже щось відомо, адже правда? Туго доведеться тому, хто хоче чогось дуже. Знаєте ви й інше: якби на мене зійшло просвітлення і ви б слухали мене тільки через це, нічого хорошого не вийшло б. Ви хочете, щоб вас загіпнотизувала просвітлена людина? Піддатися гіпнозу неважко. Хіба суттєво, хто саме вас гіпнотизує? Проте людині хочеться на когось спертися - хіба ні? Причому того, хто, як нам здається, вже досягнув якихось вершин у духовному розвитку. Нам подобається думати, що хтось чогось досяг. Це дає надію. А чого ви хочете сподіватися? Може, надія – це ще один різновид бажання?

Напевно, ви хочете сподіватися, що ваші справи зміняться на краще. Інакше надія втрачає сенс. Але ви забуваєте, що вже зараз у вас є все, що ви забажаєте, хоч ви про це не знаєте. Чому б замість мрій про майбутнє вам не зайнятися сьогоденням? Хіба майбутнє – це не різновид самообману?