Потреба схвалення - жага авторитету - марнославство

 Реальний світ в абсолютному сенсі не залежить від окремих особистостей і навіть від усього людського мислення, і тому будь-яке відкриття, зроблене окремою людиною, набуває загального значення. Це дає досліднику, що працює у тихому усамітненні над своєю проблемою, впевненість у тому, що кожен знайдений ним результат отримає пряме визнання у всіх компетентних людей. Свідомість важливості своєї роботи є щастям для дослідника. Воно є повноцінною нагородою за різні жертви, які він постійно приносить у повсякденному житті.

Марнославство стає поганим лише тоді, коли законна гордість загальновизнаними досягненнями перетворюється на нерозбірливу гонитву за славою заради неї самої. Жоден учений, гідний цього звання, не вимірює свій успіх кількістю людей, які його похвалили. Жоден вчений не бажає пріоритету на відкриття, помилково приписане йому, і не хотів би помінятися місцями з найвідомішими політиками, мільйонерами чи генералами. Вчені марнославні, їм подобається визнання, вони не байдужі до популярності, яку приносить слава, але дуже розбірливі щодо того, чиє визнання їм хотілося б досягти і за що їм хотілося б стати знаменитими.

З цього приводу вчені мають граничну педантичність. Чим більший учений, тим менше людей, думкою яких він дорожить. Але тому, хто старанно працює на самоті своєї лабораторії над якою-небудь розгадкою надзвичайно заплутаного механізму Природи, дуже зігріває серце свідомість, що десь у світі є кілька людей - можливо, всього півдюжини, - які дійсно розуміють важливість його роботи і ті Проблеми, які йому доводиться долати. Цих колег він приймає як рівних собі і відчуває глибоке задоволення від того, що завдяки своїй роботі набув духовної спорідненості з ними. Він заслужив собі місце у колі цієї інтелектуальної еліти. Він може спілкуватися з цими людьми, минаючи величезні відстані, мовні та соціальні бар'єри та всю ту дріб'язкову ненависть та заздрість, які поділяють інших.