Практика для пізнання себе

 Кожен має право на власну думку. Не можна від нього відмовлятися лише тому, що інші вважають інакше. Часто люди втрачають себе, прислухаючись до суспільної думки, а тому треба вміти давати відсіч натиску чужої думки, щоб зберегти себе як особистість.

Кілька тисячоліть тому античний мислитель і філософ Сократ сказав, що найвищим завданням людини є пізнання себе. Ця фраза абсолютно аналогічна тим словам, що висічені на стіні оракула в Дельфах. За своєю суттю усі філософські вчення і релігії переслідують єдину мету – це пізнання божественної природи та визначення місця людини у Всесвіті.

 Серед величезної кількості містичних практик, які потребують концентрації уваги та зупинки внутрішнього діалогу, особливе місце займає техніка – «недіяння». Для її проведення потрібно на якийсь час постаратися зупинити процес мислення та мимовільного руху тілом. Це потрібно для того, щоб медитуючий зміг усвідомити, що матеріальний світ і фізичне тіло, що мешкає в ньому, не найважливіша частина. Внутрішня суть людини також нескінченна, як і космос. Для виконання вправи необхідно виділити спочатку 1-2 години та довести надалі загальний час практики до 8 годин. Досвідчені йоги, які змогли розслабити тіло, не допустивши рефлекторних рухів та зупинити потік думок, описують вправу так: «спочатку настане 4 години пекла, а потім 4 години раю». Вправу найзручніше виконати в положенні лежачи із заплющеними очима та розслабленими м'язами. Розташувавшись на підлозі і здійснивши кілька глибоких вдихів і видихів, потрібно звернути увагу на тіло, уявляючи, що через пальці ніг в тіло вливається тепла розслаблююча рідина. Вона спочатку заповнює ноги, потім область таза, що рухається по тулубу у напрямку до голови. Після цього відбувається наповнення рук. Коли тіло подібно до порожнього глека буде заповнене, треба перевести увагу на розумову активність. Необхідно постаратися призупинити внутрішню розмову із самим собою. Для цього можна припустити, що в руках з'явилася біла ганчірочка, яка стирає думки з поверхні свідомості. Розум досить хитрий і провокуватиме безліч нових думок, на які не можна відволікатися. Їх треба планомірно «прати» не чіпляючись за логіку мислення. Розум може почати провокувати людину рухатися кінцівками або раптом виникне думка, що вся ця діяльність просто марнування часу і потрібно це кинути, зайнявшись більш корисною справою. Певного моменту прийде усвідомлення, що думок так багато і всі вони мають певну послідовність. Розум не творить чогось нового, а просто повторює сам себе. Оскільки думки можна зупинити, то вони не істинне «Я» людини, а лише вбудований механізм подібний до радіо.

 У процесі вправи можуть виникнути й несподівані відчуття й думки. Ні з того ні з цього може обрушитися страхи, що підточують людину все кинути і втекти в звичну рутину. Такі страхи як – страх смерті, самотності, хвороби виявляться якраз у той момент, як увага переступить невидимий кордон, заглибившись у підсвідомість. Головним підсумком техніки має бути почуття, що «я не тіло», оскільки ним можна керувати. Розум як нескінченний потік думок також не «Я», оскільки його можна відключити вольовим зусиллям.

 Східні вчення вважають, що справжньою суттю людини може бути лише божественне зерно, що знайшло притулок у душі. Це і є людина безмежна і незбагненна як тканина Всесвіту. Коли зупиняється механізм «тіло-розум» на перший план виходить душа, пов'язана тонкими незримими нитками з космічним розумом або Богом.