Коли проходить дитинство

 Чаклуй, бабуся, чаклуй, дід...

Пам'ятаєте?

Для дитини світ завжди живий. Живий і страшний, якщо Великі Сили його не люблять і сваряться. Або добрий і світлий, якщо мамині очі такі.

І будь-яка дитина усією душею знає, що таке - Чари. Чари - це те, що не буває, але це неможливе, яке є. Зрозуміло, що цього не може бути, але це — ось є.

• Сказав заповітні слова, і в тебе в руці відразу сто ескімо!

У цьому світі там, далеко! — живе добрий Дід Мороз і Прекрасна фея, яку ти часто бачиш уві сні у прозорій — примарній — блакитній накидці.

Це чари.

І кожна дитина в глибині серця в це вірить. Він вірить, що якщо попросити дуже-дуже, з щирого серця — то цей день не скінчиться ніколи. І бабуся — не помре, і тато не сваритиметься з мамою.

• І дитина живе в цьому – дуже живому, страшному та прекрасному – чарівному світі.

А потім тобі кажуть: "Час дорослішати!", і тебе вводять у світ (Будинок? Храм? Конуру?) Науки. Тебе вчить розумний тато та методична школа, які розповідають про світ зовсім інші, ніж ти думав, речі.

Виявляється, Вчені можуть все, треба тільки дізнатися закони природи. Вони завжди одні й самі й зовсім неживі.

• Тобто шкідливими не бувають, тебе не підслуховують і боятися тобі їх зовсім нема чого!

А найголовніше, якщо їх у Природі розглянути і дізнатися точно, то цими Законами можна користуватися завжди задарма. Якщо я теж стану вченим, я теж вмітиме ними користуватися і тоді зможу все. А якщо я не зможу щось зробити одразу, то знаю, як це можна зробити: іншому, в інший час або за інших умов.

• Можливо все, треба тільки бути вченим і збагнути.

Вчені можуть усі, але ДЕЯКІ РЕЧІ НЕ МОЖЕ НІХТО. Бо якщо за Законом Природи чогось не належить, то тут уже нічого не вдієш. І якщо я знаю, що це — неможливо, то сподіватися нема на що. Чакувати і плакати марно, бо чудес — ні.

• І НІХТО – там! - тебе не почує. ЇХ вже немає. ВОНИ пішли з твого світу. Твій світ уже мертвий.