Навіщо людині сенс життя

 Слідом за горем, що спіткало, завжди йдуть його супутники. Ці супутники стукатимуть до нас, не відпускають нас і не дають спокою. Вдень і вночі вони забирають наші сили, займають наші думки, відволікають нас, вимагаючи відповіді... Хто ці супутники? Ці вічні питання «Навіщо жити?», «Як далі бути і куди йти?», «У чому сенс життя?»

Подібні питання обов'язково повинні бути вирішені. При всьому трагізмі ситуації, яку переживає людина, що горить, розуміння сенсу життя може стати найважливішим трампліном для розуміння себе, перетворення свого життя, життя оточуючих, надання їй справжнього сенсу, про який, на жаль, ми піклуємося зазвичай тільки в кризові етапи свого життя. Людина, яка зрозуміла сенс життя, може зрозуміти сенс смерті. Це послужить не тільки втіхою самому горючому, а й тому, кого ми оплакуємо, кому сумуємо.

Навіщо людині знати сенс життя, чи можна якось прожити без нього?

Жодна тварина не потребує цього розуміння. Саме бажання зрозуміти мету свого приходу у цей світ відрізняє людину від тварин. Людина – вища з живих істот, їй недостатньо лише харчуватися та розмножуватися. Обмежуючи свої потреби лише фізіологією, не може бути по-справжньому щасливий. Маючи сенс життя, ми отримуємо мету, якої ми можемо прагнути. Сенс життя – це мірило того, що важливо, а що – ні, що корисно, а що є шкідливим для досягнення нашої головної мети. Це компас, який показує нам напрямок нашого життя.

У такому складному світі, де ми живемо, без компаса обійтися дуже важко. Без нього ми неминуче збиваємося зі шляху, потрапляємо в лабіринт, упираємося в глухий кут. Саме про це говорив видатний філософ давнини Сенека: "Хто живе без мети попереду, той завжди блукає".

День за днем, місяць за місяцем, рік за роком ми блукаємо тупиками, не бачачи виходу. У результаті ця хаотична подорож призводить до відчаю. І ось, застрягши в черговій кризі, ми відчуваємо, що ми вже не маємо ні сил, ні бажання йти далі. Ми розуміємо, що ми приречені все життя потрапляти з одного глухого кута в інший, ми втрачаємо мету життя, ми існуємо, а не живемо. Іноді в такі хвилини нас захльостує розпач. Справді, навіщо жити, якщо не можна нікуди вийти із цього жахливого лабіринту?