Формування правової особи

 Структурні компоненти змісту ПВ як процесу формування правосвідомості та правової культури

Якщо формування правової особистості слід вважати сутністю та метою правового виховання (ПВ), то інші елементи правової реальності – формування правосвідомості, правильне ставлення до правових цінностей, а також прав та обов'язків людини – треба вважати змістом ПВ. Зміст ПВ як процес формування правосвідомості та правової культури включає такі структурні компоненти:

 а) інформаційний (інформування про право, отримання знання змісту юридичних принципів та норм);

 б) оціночний (формування ставлення до права, що спирається на уявлення про його значущість);

 в) регулятивний (виховання установки на правомірну поведінку);

 г) легітимаційний (виховання почуття необхідності норм); г) організаційний (організація діяльності суб'єктів ПВ у межах державних та громадських інститутів).

 Якщо в авторитарно-патерналістській системі акцент робився на ПВ як лише одному з елементів комуністичного виховання, спрямованого на відтворення певних форм життя, то тепер ПВ набуває свого одвічного змісту як загальна особливість людського життя, яка полягає у відтворенні правової культури та самого правового життя. Це багатогранна комунікативна система, спрямовану відтворення функціонування самого права через відтворення суб'єкта права, - правової особи. Тому багато наших недоліків у функціонуванні правової системи пов'язані саме з недостатньою налагодженістю самого механізму відтворення всієї правової реальності через систему спілкування.

 У межах інтерсуб'єктивного підходу до ПВ останнє можна розглядати як складне багатоаспектне явище. Так, воно може розглядатися у широкому та вузькому розуміннях цього слова. У широкому значенні ПВ особистості – це багатосторонній процес впливу на її правосвідомість та правову культуру, який включає вплив суспільного устрою життя, чинного законодавства, юридичної практики, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти та соціального навчання. При цьому такий вплив може не усвідомлюватись однією чи двома сторонами (суб'єктом та об'єктом) правовиховного процесу. Тут йдеться швидше не про ПВ, а про правову соціалізацію. У вузькому розумінні ПВ - це спеціальний, організований та цілеспрямований вплив на правосвідомість особи, підвищення рівня правової культури людини, групи людей, суспільства загалом.

 ПВ тісно пов'язане з правовим навчанням (освітою): виховання не може здійснюватися без навчання, а навчання певною мірою справляє і виховний ефект.

 У сучасній вітчизняній літературі не завжди розрізняються "вузьке" та "широке" значення поняття "ПВ", що призводить до надмірного розширення його сфери. Про правове виховання у "вузькому" значенні в демократичному суспільстві можна говорити лише щодо дітей та молоді, оскільки виховувати дорослу людину припустимо лише в патерналістських системах, де до людини ставляться як до нерозумної дитини, про інтереси якої краще відомо її керівнику або власнику. У таких суспільствах відсутня повага до гідності та прав особистості вважається допустимим здійснювати тиск на її вільний вибір та обмежувати в результаті свободу людини. У той самий час автономна особистість, відтворюючи елементи правової культури, постає як елемент самовиховання.

 Звичайно, перелічені проблеми становлять лише невелику частину від їхньої загальної сукупності. Однак вони не лише демонструють складність проблеми, а й вказують шляхи її вирішення. Усі мають зрозуміти, що поширення ПВ не лише піде на користь руху держави до європейських цінностей, а й призведе до поширення правосвідомості громадян, підніме її на якісно новий рівень. Кожен усвідомлює повагу до прав та свобод іншої людини, а також до їхнього захисту з боку держави. ПВ має бути визначено ключовим у розвитку демократичної, соціальної, правової держави, а розробка теоретико-методологічних засад ПВ є необхідною умовою цього процесу.