Козаки-характерники - чарівники запорізького війська

 Перші згадки про існування характерників серед запорізьких козаків відносяться до XV століття. Про характерники писали візантійські джерела. Польський публіцист Бартош Папроцький залишив згадку про характерників, які ловили своїми руками ворожі кулі та кидали їх назад у своїх ворогів. Ті, у кого потрапляли кинуті характерниками кулі, вмирали дома. З письмових джерел, що дійшли до нас, розповідей старожилів, вимальовується своєрідний і неповторний образ козака, здатного на незрозумілі для оточуючих дії. Козаків-характерників, цих козаків-магів у народі ще називали галдовниками (від українського «галдувати» — чаклувати) чи хімородниками та заморочниками, бо вони вміли напускати на людей морок — туман та сон. Різниця у назвах залежала від напрямів діяльності козака, а також майстерності та рівня його підготовки. Це були козаки, які, за сучасним визначенням, мали екстрасенсорні здібності.

У них була добре розвинена телепатія, ясновидіння, здатність до гіпнотичного впливу. Володіли характерники і тим, що зараз називається гіпнозом, а старі часи — «відвести очей». Наприклад, заради забави, вони могли, зазирнувши в шинок, залишити по собі безліч запитань. Такий козак міг не тільки не заплатити за випиту чарку, а ще й піти зі здаванням із нібито заплачених грошей. Подейкують, що деякі із цих запорожців жили понад сто років. Хто ж такий характерник? Цих козаків готували практично з колиски. Знаючи традиції та розуміючи ситуацію, старші товариші могли розрізняти з пелюшок те, що закладено у немовля.

Саме тому такий хлопчик на довгі роки ставав джурою (служницею) старшого та навченого досвідом козака.

Але слово «служка» не передає точного значення обов'язків хлопчика, насамперед тому, поряд з учителем він осягав, і це було головним у процесі навчання, мудрості стародавніх знань. Саме в цьому і полягав головний процес навчання молоді, який не припинявся.

Чому?

Та тому, що вчитель і духовний наставник передавав учневі ті знання, яким він був навчений своїм учителем.

Слід зазначити, що цей процес розтягувався на багато років. Що ж пропонувалося засвоїти майбутньому воїну?

Які функції належало йому виконувати у війську?

Ці обов'язки були вироблені роками безперервної праці та пізнання навколишнього світу. Дуже часто вони виступали в ролі лікарів, виконуючи функції швидкої допомоги на полі бою, а також у процесі подальшого лікування. Щоб вилікувати пораненого, спочатку потрібно було звільнити від душ убитих – так вважали вони, і робили це за допомогою своєрідних ритуалів.

Це було дуже важливо, бо лікарів у козацьких загонах не було. Вони входили до складу козацької старшини, були охоронцями культури запорізького війська, посвячували в козаки, оберігали древні традиції.

Саме їм ми маємо сьогодні дякувати за збереження частини нашої історії у билинно-пісенній творчості. Саме так передавався наступним поколінням духовний досвід предків. Що ж вони знали та вміли робити?

А знали та вміли вони багато.

Вони були обраними воїнами, елітою війська. Маючи надприродні здібності, вони могли керувати психікою, тобто впадати в такий психічний стан, який дозволяв робити неймовірні речі. Наприклад, наводити «ману» на ляхів та інших ворогів.