Процес самовдосконалення

 Формування особистості, здатної адекватно реагувати на виклики часу та власні індивідуальні потреби, що відповідає вимогам просування України на міжнародний рівень освітніх досягнень та необхідність формування людського капіталу нової якості, стає однією з умов подолання кризового стану суспільства. Будь-яке соціальне середовище так чи інакше впливає на формування особистості, становлення "соціального характеру". Тому шляхом експансії дії феномена самотрансцентеднтності доречно екстраполювати процес самовдосконалення особистості на соціум: гармонійним можна вважати такий стан, коли суспільство робить все заради блага людини, а особистість свідомо служить суспільним інтересам, підвищуючи для цього свій професійний та загальнокультурний рівень тощо, тобто розвиває себе як багату соціально-духовну особистість.

 Україна переживає, подібно до інших країн, антропологічну кризу, яка поглиблюється ще й тим, що суспільство увійшло у трансформаційний період, коли відбувається оновлення всіх сфер життєдіяльності особистості, зокрема й духовної. Для вирішення колізій у суспільстві необхідно, проаналізувавши об'єктивні та суб'єктивні чинники, виявити інтегруючу основу розвитку суспільства.

 Формування особистості відбувається під впливом соціального середовища, в якому вона живе, цілеспрямованої виховної діяльності держави через соціальні інститути освіти та виховання, а також шляхом підсвідомого або, навпаки, свідомого впливу людини на себе в результаті аналізу постійно одержуваного в процесі життєдіяльності нового досвіду. Характер двох перших компонент є об'єктивно-суб'єктивним, тобто таким, що здебільшого не залежить від особистості, третя компонента має чітко виражений суб'єктивний характер і є процесом осмислення, оцінки, закріплення тих зовнішніх впливів, які через переконання, цілі, мотиви діяльності, звичок тощо здаються людині позитивними, не зважаючи на те, якими ці впливи здаються оточенню особистості у більш широкому значенні.

 Усвідомлений саморозвиток особистості реалізується на початку ХХI століття здебільшого, про що свідчать присвячені цій проблемі дослідження, у формах самовиховання, оскільки індивід в умовах свободи вибору сам обирає за орієнтир найвищі чи хибні цінності. Останні десятиліття ХХ століття відбилися на традиційних для людей цінностях, які формують гармонійні відносини людини із суспільством. Заради досягнення матеріального життєвого успіху як кінцевої мети на передній план висуваються, досить часто як припустимі, аморальні засоби, духовні чесноти поступово втрачають у багатьох випадках свою дієвість. Самовпевненість призводить до того, що людина внутрішньо відчуває свою перевагу над іншими, вважає себе досконалою, але при цьому не може і не хоче вийти за межі особистості.

 Самовдосконалення особистості - процес, пов'язаний з духовним зростанням особистості, її перетворенням на індивідуальність, що обумовлено духовно-ціннісною природою останнього та його індивідуально-відтворюючою сутністю.