Дитина, що вічно грає, вічно граючі ми

 Очевидно, Йому потрібна ця Велика Гра - пізнання Себе різним, у величезному калейдоскопі форм і якостей, Себе - начебто забув про Себе. І ми, прийнявши цю «забудькуватість» за основу своєї буттєвості, колективно відчуваємо себе безпорадними, слабкими, скаржними, стогнучими в молитвах і без кінця чекають допомоги «зверху».

Але у таких станах немає правди. Правда в тому, що ми якраз можемо ВСЕ, тільки не можемо знайти в собі той важіль управління, який зрушить цю точку сприйняття себе як безпорадних дітей, залишених батьком, в іншу область - там де ми, кожне Я є Творець Всемогутній. Кажу «кожне Я» для більшої простоти розуміння. Насправді немає окремо «кожного Я» – це знову наша ілюзія відокремленості: є Єдине Я та Єдина Душа – і в цьому всі Ми.

Ми є Я. Єдиний Творець у безлічі.